Попівський ліцей №1


Меню сайту
Наше опитування
вам подобається наша школа?
Всього відповідей: 61
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 

Історія Попівського НВК № 1

Початок шкільництва у селі припадає на далекі роки кінця 19 століття. На той час, за переказами старожилів, у селі було дві початкові школи. Приміщення однієї з них (Кутівської) було збудоване у 1892 році, а другої, наступницею якої вважають нашу школу, зведено у 1903 році.

У кожній школі було лише по дві класні кімнати, у яких навчалось по три класи. Два з них  - комбіновані. Усього відвідувало школу  90 – 100 дітей. Характерно, що дівчаток навчалося  7-10 і більшість із них залишали школу до закінчення 3 класу. (Додаток 1)

Учнів навчали й виховували в релігійному дусі. Кожної суботи ввечері,  а в неділю вранці  обов’язково водили в Карлівку до церкви . Того, хто не захоче йти, суворо карали. Кожної п’ятниці батюшка «навчав» Закону Божого. «Це було найстрашніше заняття,- говорив  старожил Яків Охрімович Бобрицький, - бо воно ґрунтувалось на дослівному заучуванні незрозумілого й непотрібного релігійного  тексту. Часто до учнів застосовувалися фізичні покарання.

Потім з’явилось ще дві початкові школи: зокрема, як згадує учитель – пенсіонер нашої школи Віра Пилипівна Кучеренко, одна з них знаходилась на околиці Захлюпанки, де жили сестри Кизь і в себе вдома проводили заняття. Приміщення ж іншої знаходилося неподалік сучасної. При школі жила вчителька Марія Степанівна Баранова. Із нею працювали Царьова Марія Терентіївна та Ніна Іванівна Хорошунова. (Додаток 2)

Керівництво школами здійснювалося Полтавським земством. Втручався в роботу шкіл управитель Карлівської економії Макленбург – Стрілецький Шейдеман.

У роки громадянської війни школа працювала не систематично. Паливо для неї збирали серед населення, ремонт  не проводився, праця вчителів не оплачувалась.

 Із 1923 року школи працювали регулярно за програмами, розрахованими на чотирикласне навчання. За спогадами Кучеренко Віри Пилипівни директором  на той час був Іван Терентійович Литвинов, - великої душі чоловік, сам грав на багатьох музичних інструментах, вів музичний гурток і керував хором у сільському клубі; викладав фізику і математику.

У період індустріалізації країни і колективізації сільського господарства в основному було здійснено загальне початкове навчання. І вже у 1931 – 1932 навчальному році у селі було відкрито семирічну школу. У кожному класі було  по 25 – 30 учнів, а всього у початковій і семирічній  навчалось до трьохсот дітей. У класах сиділи не за двомісними партами , а за довгими столами й шестимісними партами. У 1930 році при школі організовується самостійна піонерська організація. (Додаток 3)

Шпак Катерина Іванівна згадує: «Дітей у класі було багато, ми навчались у другу зміну при лампах. Додому поверталися вночі. Мали вже зошити і щоденники. Екзамени проводилися дуже строго. Навіть, якщо увесь рік навчався добре, а іспити не склав, то залишався на осінь, а то й на наступний рік. При сільському клубі працювали гуртки: спортивний, драматичний і співочий. За бажанням, після семирічної школи, учні продовжували навчання у Федорівській чи Карлівській школах за плату – 150 карбованців».

У 1933 – 34 навчальному році відбувся перший випуск семирічної школи. Починаючи з 1934 – 35 навчального року, кількість учнів, особливо у 5-7 класах, збільшується. Було по 2- 3 паралельні класи й заняття відбувалися у дві зміни.

22-го червня 1941 року разом з усім населенням країни жителі нашого села стали на захист Батьківщини. За роки Великої Вітчизняної війни загинуло 257 наших односельців.

«Багато біди принесла війна і школі, - згадує Катерина Іванівна Шпак, - забрали на фронт директора школи Покотила  Василя Федоровича й класного керівника Корбу Івана Гавриловича. Іван Гаврилович був молодий – щойно закінчив навчання і викладав українську мову і літературу. Був улюбленцем школярів. Коли його забирали на війну, за ним плакали всі діти, навіть не було уроку, поки не заспокоїлись».

Жахливим лихом для села стала тимчасова окупація німецько-фашистськими загарбниками. Школи працювали періодично. Шкільне майно було знищено. Приміщення  використовувались окупантами для розміщення солдат, під житло для поліцаїв, управу і навіть під конюшні.

20 вересня 1943 року село було звільнено від окупантів і вже з середини жовтня розпочалися заняття в школах.

Учні не лише вчилися, але й ремонтували приміщення, заготовляли паливо, збирали серед населення різні речі для подарунків солдатам-фронтовикам, допомагали колгоспові у проведенні сільськогосподарських робіт, у відбудові колгоспного господарства.

У післявоєнний час, за спогадами Сириці Андрія Антоновича, деякий час директором школи працювала Кучеренко Віра Пилипівна, яка аж до виходу на заслужений відпочинок викладала російську мову. На фото третя зліва Віра Пилипівна Кучеренко серед колективу вчителів. (Додаток 4)

 Пізніше директором було призначено Онопка Павла Макаровича, учасника Великої Вітчизняної війни. На фото Павло Макарович( третій зліва ) з педколективом Захлюпанської 7-ної школи 1951р. (Додаток 5)

Кількість учнів у школі у відбудовчий період швидко зростала. Так, у 1951 – 1952 навчальному році було 587 учнів.

У 1960 році школу було реорганізовано у восьмирічну і змінено її назву. З цього часу вона вже зветься не Захлюпанською, а Попівською восьмирічною школою. Для забезпечення однозмінного навчання й створення навчальних кабінетів приміщення школи було добудовано. (Додаток 6)

        У 1963 році директором Попівської восьмирічної школи був призначений Мізін Валентин Миколайович, який із 1961 року  працював  вчителем фізики. Педколектив постійно поповнювався новими вчителями. Мізін Валентин Миколайович очолював колектив до 1979 року. Саме за його ініціативою та під його керівництвом було зведено сучасне приміщення школи. На фото справа у першому ряду завуч Іщенко Іван Микитович другий справа  - директор  Мізін Валентин Миколайович. (Додаток 7)

  Переглянути документ повність тут

Вхід на сайт
Пошук
ПРО ОСВІТУ
 
ГАРЯЧІ ЛІНІЇ


Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2024