ГОЛОДОМОР 1932- 1933 р.р. В СЕЛІ ПОПІВКА- 1
Виконавці члени гуртка « Пам'ять»
Попівського НВК №1
с.Попівка -1, Карлівського району
Полтавської області
керівник гуртка Ковалевська І.І.
учитель історії , тел. 0993797559
Тема дослідження надзвичайно актуальна, адже в цьому році минає 87 років з часів голодомору 1932-1933 рр. Український народ за власну історію пережив багато горя, поневірянь, знущань але всі вони, не можуть зрівнятись за своїм масштабом, жорстокістю, цинізмом, в бажанні знищити все українське населення та своїми наслідками для майбутніх поколінь з Голодомором 1932-1933років.
Масштаби трагічних подій 1932-1933рр. дійсно планетарні, ще страшніші причини, механізм здійснення трагедії, й наслідки, які даються взнаки і сьогодні. Неможливо усвідомити, що на найродючіших землях, в урожайний рік було вчинено вбивство, за різними оцінками, від 7 до 10 мільйонів людей, майже третина яких це –діти.
Голодомор 1932-1933рр. охопив весь Південь, Північ, Центр та Схід сучасної України. За даними вчених, найбільше постраждали від голоду теперішні Полтавська, Харківська,Сумська, Київська,Черкаська, Житомирська області. На цих територіях за підрахунками вчених, загинуло52,8%чоловік.
Тоді, восени 1932 року, в Україні, і на Полтавщині зокрема, був добрий урожай – стодоли і засіки ломились від зерна. Ніщо не вказувало на біду. Але біда прийшла в більшовицькому мундирі.
Метою і завданням дослідження є визначити причини, умови та наслідки подій голодомору 1932-1933років на Полтавщині та зокрема в с. Попівка Карлівського районуПредметом дослідження є голодомор 1932-1933рр. на території України, нашого краю та села Попівки в контексті загальноукраїнських процесів та визначення його місця і ролі у спробі державотворення.
Для досягнення поставлених завдань опрацювала літературу з теми, підручники з історії України, історії Полтавщини, інтернет-ресурси, нарис історії с. Попівки, спогади односельчан та книгу пам’яті жертв голодомору на Полтавщині.
Нині відомо, що основною причиною голоду на Україні, втому числі й на Полтавщині, була насильницька колективізація, горезвісна продрозкладка (хлібозаготівельний план), людиноненависницька політика розкуркулення.
Причиною голоду вважають його штучний характер, тобтоорганізований тодішнім політичним керівництвом. Існує думка, що голод був наперед спланований задля фізичного винищення саме українських селян.
Основною причиною голоду стала продрозверстка, офіційно її називали хлібозаготівельним планом. Хлібозаготівлісупроводжувалися репресіями, фізичними та моральними знущаннями над селянами, яким поступово стало бракувати все більше хліба. ще цілком вистачало, щоб прогодувати населення республіки, однак союзний уряд продовжував встановлювати для Україні непомірні хлібозаготівельні плани.
Голод 1932 – 1933 рр. в селі Попівка
Повідомлення про пряму загрозу голодної смерті зустрічаються вже з грудня 1931 р. Навесні 1932 р., коли закінчилися їстівні припаси, заготовлені переважно на присадибних ділянках, в багатьох районах України почався повальний голод. Його жертвами стали десятки тисяч селян.
Та не оминуло «чорне крило голоду» і наш Карлівський район, та рідне село Попівку. Це – мальовничий край, який знаходиться у північно-східній частині Карлівського району Полтавської області на лівому березі річни Орчик. Тут на родючій землі проживають працьовиті люди. Та не завжди наш край був мальовничим, бо з «чорних сторінках» історії нашого села випливають ті страшні, голодні 1932-1933 роки. Уже взимку цих років голодомор стукав до хат села Попівки, так як було вилучено все зерно, у тому числі й посівний фонд. Із спогадів нашої односельчанки Сизоненко Марії Лук’янівни: «Розпочався голод в 1932 році. Спочатку то хліба не вистачало, а далі зовсім нічого їсти було.» «Доведені до відчаю ми їли качани з кукурудзи, картоплю, яка ще залишилась на полях та кісточки з вишень. Кип’ятили воду з сіллю та пили» – заспокоївшись і обтерши сльози розповідала Череміс Катерина Аврамівна, свідок тих трагічних подій . А які поневіряння випали на долю наших односельчан, як вони вижили в ті голодні роки. Чиж Оксана Никифорівна, пригадує як: «В селян забирали все, що вони виростили, вони їли щурів, ховрахів, горобців, гнилу картоплю, буряки, коріння дерев. На полях збирали колоски, зернята».
Але найбільш болюче вдарив по селянах України та нашого села «Закон про п’ять колосків». За яким не дозволялося брати з поля навіть колосок, що залишився після збору врожаю. Згідно з цим законом за так зване розкрадання хліба передбачалася смертна кара чи 10 років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна. Цей закон дозволяврозстрілювати дітей,що досягли 12 років.Ось що розповіла Сизоненко Анна Гордіївна: «Люди ходили в колгосп красти. А кого на місці застануть,то за вирізаний колосок судили, а за буряк вбивали на місці».
Сизоненко Марія Лукянівна пригадує про страшні муки, які пережили люди в роки голоду; про свого батька, який помер від голоду прямо на роботі: «Одного разу чекали батька з роботи додому, що може хоч що – небудь принесе, але він не повернувся. Через два дні прийшли й сказали, що батько лежить у морзі, бо з голоду помер». Цибулько Любов Антонівна порівнює село з пусткою: «Заборонений, затих сільський обряд: вечорниці, веснянки, гаївки, весільний і поховальний ритуал – замовкло все. Церкви стояли зачинені, релігійні служби заборонені. Одружувалися в ті роки мало, молоді не вінчалися, весілля не гуляли, пісень не співали, гостей не запрошували».
Про смерть своїх рідних в роки голодомору з болем розповідає Кріль Марія Кіндратівна, пригадує, як пішла на степ, носити снопи: «Мабуть, якби не степ, то і я б пішла за батьками і сестрами… на степу, хто залишався ночувати, давали галушку, або затірку на обід та на вечерю». «Хто ще міг, той ішов у колгосп, там хоч що-небуть на степу довали, то люди самі не їли, а несли своїм дітям. За хлібом у Карлівці стояли ночами, та й то не вистачало» – зі спогадів Сизоненко Марії Лук’янівни. Від голоду пухли, помирали наші односельчани, а в особливо трагічному стані опинились діти. На грунті недоїдання вони масово хворіли і помирали. Голодомор винищив або покалічив ціле покоління сільських дітей – як по всій території Полтавщини, так і по Україні. А які страшні вчинки чинили їхні батьки, щоб не чути плач і не бачити муки своїх дітей, які пухли і померали від голодної смерті. Чиж Оксана Никифорівна, розповідала: «Десь у другому селі один чоловік знайшов дитину, село було невелике, тому він і вирішив відшукати матір. Чоловік так і не знайшов матір, але люди казали, що вона змушена була покинути її в лісі, щоб не чути голодного плачу дитини… Було й таке, що матері їли своїх дітей. Але й були такі батьки, які діставали хліб тільки для своїх дітей, а самі залишалися голодними. Та їм не вистачало, діти були худими, голодними, але влада на це не звертала уваги. Було сядемо їсти, а на столі дві картоплини на десять душ і то дуже рідко».
У ті голодні, чорні для нашого села роки, померло чимало наших односельчан. Багатьох ми навіть імен не пам’ятаємо, помирали цілими сім’ями, залишались пусті будинки навіть вулиці. «Людей, які помирали від голоду, ховали без трун, закопували у спільні могили. Навіть було те, що нікому було їх ховати» – пригадує, Чиж Оксана Никифорівна.
Втрати населення України від голоду 1932р. становили близько 150 тисяч чоловік. 1933р. голодною смертю загинуло від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності, сягали в 1932-1934 рр. 5млн чоловік. Полтавському краю «великий перелом» коштував близько півмільйона демографічних втрат населення.
Страшна трагедія, яку пережив український народ в 1932-1933рр. була наслідком не неврожаю який, хоча й був малий сам по собі, але ще далеко не загрожував голодом. Сталася вона внаслідок мстивої терористичної акції, що її було вжито цілком свідомо і продумано для знищення українського народу, для придушення його національних визвольних змагань та для винищення найактивніших його громадських елементів.
Я із своїми однодумцями опрацювали письмові докази, спогади очевидців існування голодомору в нашому селі у 1932 – 1933 роках. Це потрібно кожному з нас, адже як можна жити не знаючи минулого свого краю.
Література:
Історія України підручник для 10 класу В. С. Власов, С. В. Кульчицький. -- Київ: « Літера ЛТД», 2018
Історія України: нове бачення Т2/ В. Ф. Верстюк, О. В. Горань, В. М. Даниленко та ін., -1996. -494 с.
С. В. Кульчицький, М. Котляр, Довідник з історії України, видавництво Україна; К. 1996.
С. В. Кульчицький «Трагедія голоду 1933», товариство «Знання» ; К.1989;
| 
